понеділок, 28 січня 2019 р.

Бій під Крутами

                 

Крути – наша гордість і слава,
Там соколи юні у вічність пішли.
На клич молодої держави,
Піднялися вірні сини.
Грудьми у нерівному бої,
Спинили червону орду,
З честю впали герої,
За Україну свою.



     Є така залізнична станція в Чернігівській області - Крути. В роки існування Радянського Союзу назву цю згадували пошепки, бо того, хто вголос говорив про події, пов’язані з цим місцем, могли назвати ворогом народу і запроторити до Сибіру. А багато хто з українців взагалі не знав, що є таке місце на географічній карті України. На жаль українці не могли вголос говорити про цю подію  та відзначати пам’ять героїв, що пролили свою кров за свободу України.      
      Сьогодні нам вже можна вільно говорити про ті трагічні події, які трапилися 29 січня 1918 р. на чернігівській землі і згадувати той подвиг студентів та гімназистів міста Києва, які стали груддю на захист проголошеної Центральною Радою в січні цього ж року Української держави.Вони не мали військового досвіду, але горіли бажанням не допустити ворога на рідну землю. 600 юних необстріляних вояків при 16 кулеметах і одній гарматі протистояли російській більшовицькій орді, яка чисельно в десятки разів переважала українців. Цілий день продовжувався нерівний бій. Більшовикам вдалося захопити в полон декілька десятків юнаків, які заблукали. Більшовицькі матроси захоплених у полон студентів не розстріляли, а по-звірячому закололи багнетами. Полеглі юнаки освятили своєю кров’ю новонароджену державу.
     У 1926 р. в Галичині було народжено культ героїв Крут, коли гурт пластової молоді у Львові створив курінь старших пластунів імені Бою під Крутами. І з того часу всі свідомі українці 29 січня віддають шану полеглим молодим воякам, що не пожаліли свого життя заради свободи українського народу.
     Щоб розширити знання учнів про трагічні події січня 1918 року під Крутами, на прикладі подвигу тих юних, молодих героїв виховувати почуття патріотизму, поваги до історичного минулого українського народу та борців за незалежність України, 28 січня в нашій книгозбірні пройшов веб-історичний калейдоскоп «Бій під Крутами». Учні в історичній послідовності познайомилися  з подіями про ті часи, також дізналися про корисні інтернет-посилання на цю тему.  Не забули згадати,що серед цих 300 героїв був і наш земляк, єдиний галичанин родом із села Тяпче - Микола Корпан.

     Сміливість та жертовність учасників бою зробила їх прикладом для майбутніх поколінь захисників України. З ними порівнюють захисників Донецького аеропорту в теперішній російсько-українській війні. Тому Героїв Крут називають першими кіборгами.

понеділок, 21 січня 2019 р.

Соборна, вільна, кольорова

Україно моя, у нас ти одна,
Київ наш золотий,
Львів усім дорогий,
Крим, Карпати, Дніпро
Кажуть нам: «Ми одно»




        22 січня Україна щороку відзначає державне свято – День Соборності України з нагоди проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки.
        Урок навігація: «Соборна, вільна, кольорова», що пройшов напередодні дня святкування в нашій бібліотеці був проведений з метою виховання національної свідомості i людської гiдностi, відродження паростків духовності, формування рис громадянина української держави в наших користувачах. Під час уроку діти дізналися багато корисного та цікавого. Бібліотекарі розповіли, що таке соборність та як її здобував український народ. 
        Соборність – це символ. Символ боротьби за волю. Порозуміння між людьми. Часточка надії і віри у майбутнє.
       Слово «соборність» включає в себе єдність і згуртованість. У слові «соборність» ми чуємо слово «собор». Ще великий український класик Олесь Гончар закликав: «Бережіть собори душ наших!».
       Ідея соборності стала загальнонаціональною мрією, невід’ємною частиною всіх українських визвольних програм наступного періоду. Величезні жертви, віддані на вівтар волі та незалежності, навчили українських патріотів всюди, куди б закинула їх доля, боротися за єдину соборну, вільну та незалежну Україну.
       Ми маємо бути свідомі того, що лише в єдності дій та соборності душ можемо досягти величної мети – побудови економічно й духовно багатої, вільної й демократичної України, якою пишатимуться наші нащадки.
       День Соборності – це нагадування про те, що сила нашої держави – в єдності українських земель.
Ми пишаємося, що  ми – українці, а наша Вітчизна – Україна, дорога та мила серцю кожного із нас.

пʼятниця, 11 січня 2019 р.

Веселі вісті від Василя Бабія

     Ніщо так не зближує людей, як добрий сміх без образ.  Гумор і поезія є золотими воротами до всього чесного, благородного, прекрасного.                                                           Щасливі ті люди, що мають дар смішити інших…До них належить наш краянин – Василь Бабій, який, як пише він сам, «мав щастя народитися 12 січня 1949 року в покутському селі Серафинці» в хліборобській сім’ї. 
З шкільних років на відмінно знав літературу, а книжки просто поглинав. «Читав їх у полі, коли пас корову, на печі, під партою під час уроку. Навіть під час армійської служби зібрав бібліотеку і читав, читав. Ще в дитинстві зібрав бібліотеку приблизно в 150-170 книжок. Пізніше – більше тисячі книг», - так пише про себе сам письменник. Перші літературні спроби припадають на шкільні роки. Першу річ – історичну повість про повстання Мухи, написав досить ніяку.
     Перша публікація, історичний етюд, датована 13 січня 1976 року в обласній газеті «Комсомольський прапор»…
     Першу гумореску  Василя Бабія опубліковано в березні 1976 року (гумореска «Лотерейний білет» в районній газеті «Нове життя»)…                                                     Його гуморески звучали по телебаченню, українському радіо, на багатьох сценах області та України. Гумор перекладено на польську мову.
    За час творчої  діяльності видано 112 різноманітних книг, книжок і книжечок, з них 40 – художньої прози, 10 – гумористичних, 11 – науково-популярних, 10 – на футбольну тему, 30 – краєзнавчої літератури. В доробку автора є кілька одноактних п'єс.                                                                                                       
З творчістю цієї талановитої людини  знайомить  викладка літератури «Веселі вісті від Василя Бабія, організована в нашій бібліотеці з нагоди 70-річчя від дня народження.

     Запрошуємо всіх відвідувачів до знайомства з творчістю Василя Бабія.

четвер, 3 січня 2019 р.

З глибини життя Степана Васильченка

     Степан Васильченко (справжнє прізвище — Панасенко)   народився 8 січня 1879 р. в м. Ічня на Чернігівщині в сім'ї шевця. Батько з синами взимку займалися ремеслом, обслуговуючи  селян навколишніх сіл і хуторів. А влітку всією родиною йшли на заробітки до поміщицької економії.
  Батько любив книжку, поважав у людях освіту, заохочував до знань дітей. Під час роботи в довгі зимові вечори у хаті читали вголос книжки, співали народних пісень. Така атмосфера  у якій зростав Степан, прищепила хлопцеві добрі естетичні смаки, визначила подальші шляхи в житті.
    В 1895 році вступив до Коростишівської учительської семінарії. Закінчивши навчання  вчителює на Київщині та Полтавщині. 
  Пізніше  вступає до Глухівського учительського інституту, але через рік покидає навчання і їде вчителювати на Донбас. Там його заарештовують за участь у робітничих страйках. В 1908р. хворого на тиф Васильченка звільнили і заборонили учителювати. Він повертається до Ічні, заробляє  на життя приватними уроками.
   У 1910р. виходять твори — «Мужицька арихметика», «Вечеря», «У панів», «На чужину», «Циганка» та ін.
Васильченко писав про те, що найкраще знав, сам пережив-школу, дітей, учителів. У його оповіданнях діти здебільшого кмітливі, дотепні, розумні, їх не можна не любити.
  На особливу увагу заслуговує задум письменника створити велику біографічну повість про Тараса Шевченка. На жаль, з п'яти запланованих частин він встиг завершити тільки першу - “В бур'янах”.  
   Помер письменник 11 серпня 1932 року від хвороби серця. Похований на Байковому кладовищі у Києві.
     З біографією письменника, його творчістю  знайомить виставка-портрет «З глибини життя Степана Васильченка», що організована в нашій бібліотеці до 140 річчя від дня народження письменника.






  "Життя не жартувало зі мною і доводилося часом про літературні справи забувати. А там тільки хвилина супокою".
       
          Степан Васильченко