Поетичні образи рідної землі у Костянтини Малицької

Чом, чом, чом, земле моя,
Так люба ти менi,
Так люба ти менi?
Чом, чом, чом, земле моя,
Чарує так мене
Краса твоя?
 Костянтина Малицька… Народилася  письменниця  30 травня 1877 року в селі Кропивник біля Калуша в сім’ї священика.                                     Своє життя вона присвятила дітям: понад 30 років працювала на педагогічній ниві, часто виступаючи зі статтями у справі виховання підростаючого покоління. Багато друкувалася в періодичній пресі, а зокрема в журналі «Дзвінок», підписуючись різними псевдонімами: Віра Лебедова, Чайка Дністрова, Степан Горський, Віра Кропивницька, Віра Лужанська та ін. Літературна спадщина її велика і різноманітна. Вірші, оповідання письменниця присвячувала  малятам, в яких оспівувала красу рідної природи, прищеплювала дітям любов і повагу до праці, до рідної землі.                                                                           Познайомити дітей з багатою неповторною творчістю талановитої галичанки була мета нашої хвилинки-цікавинки «Поетичні образи рідної землі у Костянтини Малицької», що відбулась 29 травня у нашій книгозбірні з нагоди 145-річчя від дня народження письменниці. 

В ході заходу діти дізнались також, що Костянтина Малицька — провідна діячка жіночих громад у Львові та Чернівцях, натхненниця руху січових стрільців у роки Першої світової війни, за що у 1915 році була вислана в Сибір. Останні роки жила у Львові і працювала бібліографом дитячої літератури у Львівській бібліотеці Академії наук ім. В. Стефаника. Померла 27 січня 1947 року.

У 1904 році на слова Костянтини Малицької «Чом, чом, чом, земле Моя...» композитор Денис Січинський написав музику, і пісня стала народною, широковідомою, улюбленою для багатьох поколінь українців.

Завдяки великій майстерності і поета, і композитора пісня «Чом, чом,чом, земле моя» набула широкої популярності. Де тільки не лунала вона. У Києві, Львові, Херсоні, Полтаві... А ще у Канаді, США, Аргентині,Бразилії, Австралії — всюди, де є хоч маленькі українські громади. Деколи цю пісню з великої поваги до України слухають чи виконують стоячи, як під час виконання державного гімну Деколи плачуть із розчулення, поринаючи у спогади про рідне і дороге.