вівторок, 31 січня 2017 р.

Байкар родом із Полтавщини (Є.Гребінка)

 Народився Євген Павлович Гребінка 2 лютого 1812 року в сім’ї дрібного поміщика – відставного гусарського офіцера – на хуторі Убіжище на Полтавщині. Серед мальовничої природи і пройшло дитинство майбутнього письменника.
 Початкову освіту Гребінка здобув удома від приватних вчителів. Влітку 1825 року Гребінка їде з батьком до Ніжина і складає екзамени до гімназії вищих наук. Роки перебування в Ніжинській гімназії не були для Гребінки марними. Він збагатився знаннями, життєвим досвідом, з її стін виніс любов до літератури і пристрасну жагу до творчості.
 Найвизначніше місце в творчості  Євгена Гребінки  посідають байки.
 Байкарський доробок Гребінки складається з 27 творів, але за тематикою досить різноманітний.
 У  байках  мова йде переважно про багатих і бідних, сильних і слабких, про повну безправність і беззахисність простого люду ( «Зозуля та Снігир», «Ворона і Ягня», «Будяк та Коноплина», «Рожа та Хміль» ).
 Окремі вирази байок, навіть їх назви, взяті з народних джерел, у свою чергу пішли в народ, як приказки, стали крилатими словами («А Лебедь плись на дно – і випурнув, як сніг», «Мовчи! Почують – будеш битий», «Лисичці ж ратиці оддать», «Дурний! Дурний! А в школі вчився !»).
 31 січня з нагоди 205 річчя від дня народження письменника у нашій книгозбірні створена виставка-портрет "Байкар родом із Полтавщини". 
 Увібравши народні традиції Гребінка підніс байку до нового, вищого рівня, що мало велике значення для розвитку української літератури та літературної мови.
15 грудня 1848 року у Петербурзі після тяжкої хвороби  у розквіті творчих сил Є.Гребінка помер.
«Його сатира не широка і не їдка, хоч зовсім не безідейна,гумор вільний і далекий від шаржу...»  І. Франко

четвер, 26 січня 2017 р.

Згадаймо юність, що згоріла в Крутах

Розцвітали під Крутами маки...
Догоряли свічки їхніх доль...
Не злякались... Ішли, як солдати
Під град куль, під пекельний вогонь.

      Всього декілька днів віддаляє нас від трагічної дати в історії країни. 29 січня виповниться 99 років бою під Крутами. Тоді віддали своє життя молоді хлопці, захищаючи Українську державу. Не лишалося кому її захистити, крім молодих, недостатньо навчених хлопців-студентів. Вони не мали бойового досвіду, проте мали велику любов до України.  Як і зараз, ворог був той самий. Росія докладала всіх зусиль аби знищити українську державу. Стверджувалось, що в Україні йде громадянська війна.         
                                                                  Наша книгозбірня кожного року старається привернути увагу нинішнього молодого покоління до цієї теми. Тож сьогодні, 26 січня, в нашій бібліотеці відбулась година спілкування «Згадаймо юність, що згоріла в Крутах».
В ході спілкування ми прагнули достукатись до сердець ще таких юних…, бо вони мають знати, мають пам’ятати, що цих 300 юнаків-студентів продемонстрували тодішнім політикам зразок любові до України, мужність, героїзм, щоб бути гідними їхнього подвигу, щоб бути гідними їхньої пам'яті. А ще, ми маємо пам’ятати, що серед цих 300 героїв був і наш земляк, єдиний галичанин родом із села Тяпче - Микола Корпан. 

(На світлині - пам'ятник Миколі Корпану у с.Тяпче) Він разом із вісімнадцятьма побратимами похований на Аскольдовій могилі.
Сьогодні важливо не допустити тих помилок…
Всі пам’ятаймо про це…!!!

Ви вбивали... Не вбили їх, кляті!
Вони в душах народу свого...

суботу, 14 січня 2017 р.

На Старий Новий рік

Сію, вію, посіваю - з Новим роком вас вітаю.

Сійся, родися жито, пшениця, усяка пашниця.

З Новим роком будьте здорові!

         Ось так сьогодні, 14 січня,  з самого ранку  від хати до хати ходять малі посівальники і вітають з Cтарим Новим роком, святом Василя. Посипають в хаті зерном і бажають господарям всяких гараздів в році новому. І в кожного своє віншування, автором якого є народ. 
Вважається, що перший посівальник на Новий Рік звичайно буває і першим «полазником» — приносить до хати щастя. За народнім віруванням дівчати щастя не приносять — тільки хлопці, а тому й посівати дівчатам не годиться.

Та чому святкують Новий рік у нас, на Україні, двічі?
Звідки пішла така традиція?
В якому регіоні України свято Василя проходить найцікавіше?
Які найкращі  засівалки  склав народ?   

 
Про це та багато іншого цікавого ми спробували з’ясувати під час віртуального віражу «На Старий Новий рік», що відбувся у нашій книгозбірні напередодні Василя, 13 січня. Малі відвідувачі з цікавістю переглядали інтернет -джерела, вишукували найоригінальніші засівалки, адже хлопці ще і готувались до сьогоднішнього дня. Звичайно, всі зійшлись на думці, що так цікаво як у нас, в західній Україні, не святкують і не засівають ніде…Так,  кожному миле своє…
Тож, вітаємо всіх українців із Старим Новим роком! 
Веселої вдачі!
Щоб не були ледачі!
Здоров*я нівроку –
Нового вам Року!

четвер, 12 січня 2017 р.

Невичерпна країна дитинства Євгена Гуцала


Народився Євген Гуцало 14 січня 1937р. в с. Старому Животові  Вінницької області. Там минули дитячі та юнацькі роки сина сільських учителів, майбутнього письменника. Тут, на Поділлі, зародилася і зміцніла його любов до рідного слова. Звідси витоки майже всіх його творів. З нагоди 80річчя від дня народження Є.Гуцала у нашій книгозбірні 12 січня проведений перегляд літератури біля книжкової виставки «Невичерпна країна дитинства».
 Світ без справжніх мрійників-романтиків став би безбарвно сірим. Саме вони роблять цікаві відкриття, пишуть музику, складають вірші. З ними наш світ стає яскравим, гармонійним та радісним. А найбільші мрійники – діти! Тож Євген Гуцало у своїх прекрасних творах для малечі та підлітків зумів донести до нас цей мрійливий, дивовижний дитячий світ, поєднавши його з живою природою у єдиний організм – поетичний, неповторний і тендітний. 
   Тож залюбки радимо юним читачам такі чарівні книжки Євгена Гуцала, як «Сім’я дикої качки» , «Діти Чорнобиля», «Олень Август», «Пролетіли коні» та ін. Адже в цих творах перед нами постає життя хлопчиків і дівчаток, сповнене захоплюючих пригод, мандрівок, несподіваних зустрічей та вчинків, складних, а часом і кумедних ситуацій, зухвалих витівок, – усього того, що й творить неповторний світ дитинства. Захоплює дух благородства, здатність героїв цих книжок щиро співчувати, виявляти наполегливість, волю і, попри всілякі перешкоди, допомагати в біді слабшому.
Отож читаймо Євгена Гуцала!  

середу, 11 січня 2017 р.

Навіщо кажуть "спасибі"

До всіх сердець, як до дверей,
Є ключики малі,
їх кожен легко підбере,
Якщо йому не лінь.
Ти, друже, мусиш знати їх,
Запам'ятать неважко
Маленькі ключики твої —
«Спасибі» і «Будь ласка».

        Найбільш ввічливим днем у році є 11 січня, адже саме в цей день у всьому світі за ініціативою ООН та ЮНЕСКО відзначається Міжнародний день «Дякую». 
Вважається, що слово «спасибі» народилося в 16-му столітті з часто вимовного словосполучення «спаси Бог». Психологи впевнені, що слова подяки – це усні «погладжування» і вони здатні заспокоїти і зігріти своєю теплотою.
      Найчастіше ми зовсім не замислюємось над значенням слова «дякую». Але саме воно дарує нам радість і позитивні емоції, без яких наше життя стало б сірим і похмурим. 
Ми кожного дня говоримо один одному „дякую”, тому важливо пам’ятати, що справжня вдячність – це лише та, що йде від чистого серця.
      Сьогодні,  цей день вдячності став особливим для нашої книгозбірні.  Ми провели невеличкий флешмоб "Навіщо кажуть "спасибі", щоб нагадати людям  про це. Як часто Ви дякуєте своїм близьким за добру справу, пораду або допомогу? Навіщо кажуть «спасибі»?  - такі питання давали перехожим. Думок було багато, особливо дивували наймолодші.

     Вважається, що 11 січня потрібно сказати слова вдячності 100 разів. Хоча цю традицію можна повторювати щодня. 
Тож у нас  є щаслива нагода подякувати своїм друзям, рідним за тепло і підтримку, добрі вчинки та їхню любов до Вас.
Чарівне слово «дякую» здатне зігріти своїм теплом навіть затятого недруга, подарувати приємні миті та подружити найзліших ворогів.