Три колоски, закуті дротом

"Три колоски, закуті дротом,

  три колоски, три колоски ...

  Над білим янголом скорботи –

  незгасний духу смолоскип".

                                 О.Кавуненко

      Є дати, які не несуть радості чи піднесення, дати від яких віє смутком, тугою та болем, дати, що змушують замислитись та переоцінити себе та свій погляд на життя і ставлення до нього. 

     У четверту суботу листопада (цього року це 23 листопада) ми вшановуємо пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років: і тих, хто помер під час цього геноциду, і тих, хто просто дивом пережив цей жах.

     86 років тому, з легкої руки Йосифа Сталіна було підписано кривавий закон, який став початком наступних трагічних років в історії українців. Його назвали в народі «Закон про 5 колосків» через те, що навіть за один колосок, взятий з поля, покаранням міг бути смертельний вирок як для дорослого, так і для дитини.

     Мільйони синів і доньок України, мільйони невинних людей, дітей, наших рідних і близьких були без жалю винищені Голодомором. Тоталітарний комуністичний режим свідомо спланував і здійснив проти нас терор голодом. Голодомор приніс не лише страждання і смерть, він посіяв страх серед людей. Тільки правда про геноцид українського народу і чиста пам’ять про всіх полеглих здатні звільнити нас від мороку минулого.  

     Навесні 1933 року, кажуть історики, в Україні помирало 17 людей щохвилини, 1 000 людей щогодини і майже 25 000 людей щодня.

     Особливо великою була смертність серед дітей. У вересні 1933 року за шкільні парти не сіло близько двох третин учнів.

      23 листопада у вікнах своїх будинків та на центральних площах міст у пам’ять про померлих від Голодомору о 16:00 українці запалять свічки одночасно по всій країні. Це знак нашої пам’яті. Це святий вогник, який зігріє душі загиблих.

     Вшановуючи пам’ять Голодного лихоліття, в нашій бібліотеці організована виставка літератури «Три колоски, закуті дротом», де діти можуть познайомитися з літературою на цю тему. Хоч це чорна сторінка в історії нашої України, але ми повинні пам’ятати про це.

     Це не просто історична минувшина, а незагоєна фізична і духовна рана українського народу, яка пекучим болем пронизує пам'ять багатьох поколінь, тому що пам’ять – це нескінченна книга, в якій записано все життя: і життя людини, і життя країни.

Подорож країнами закону

Захист дитинства у цілому світі

Це—місія честі, любові, добра.

Заради майбутнього треба нам жити.

Прекрасне і вічне нехай не вмира.

    А чи знаєте ви, що ось вже більше 60 років наприкінці листопада у всьому світі відзначається День дитини?

    Діти-наш найбільший скарб на Землі, бо вони її майбутнє. На жаль, не завжди діти ростуть у відповідних умовах та отримують ту турботу, яка є необхідною. Є діти, які позбавлені елементарних речей. Часто це залежить від того, де вони проживають. Проте немає країни у світі, де стовідсотково вирішене питання дитячої освіти, медичної допомоги, дітей сиріт та домашнього насильства над дітьми. Тому ООН оголосила 20 листопада Всесвітнім днем дитини, а також 20 листопада 1959 року прийняли «Декларацію прав дитини», що є основним міжнародним документом із захисту прав дітей. 193 країни ратифікували цю декларацію ООН в 1989 році.

   Життя кожної людини складається по-різному, але ніхто не має права порушувати права інших людей, чинити зло та ображати. Про боротьбу добра зі злом, про багато корисних речей діти можуть дізнатися із книг, які вчать сміливості, розуму, бути обережними та охайними, бути милосердними та терпеливими один до одного. Люди бувають різними і в житті трапляється багато прикрих ситуацій. Діти повинні вміти захистити себе та допомогти іншим – такі питання обговорювалися в нашій бібліотеці, 19 листопада під час проведення інформ-хвилини «Подорож країнами закону», напередодні Всесвітнього дня дитини.

 

Діти були і залишаються  найдорожчим скарбом. Ми хочемо, щоб наші діти були  здоровими, щасливими і розумними,  жили в мирі, радості й були  впевнені в завтрашньому дні.

Чарівник сміху - Остап Вишня

«Він світив, як сонце, до нього люди тяглися, як до сонця. Він умів гриміти, як грім, і того грому боялись усі плазуни й негідники» - 

 писав про видатного гумориста Остапа Вишню Максим Рильський. 

        Псевдонім Остап Вишня з’явився в літературі в 1921 році. Справжнє ім’я Павло Губенко. Новий письменник-дотепник став відомий усій Україні. Літературна спадщина  Вишні – це насамперед тисячі гуморесок у щоденній пресі на всі теми дня – «реп’яшки», як називав їх сам автор. На вимогу читачів їх видавали окремими збірками. Упродовж життя письменник написав близько двох із половиною тисяч творів: це гуморески, нариси, фейлетони, памфлети, мемуари, щоденник, переклади. Започаткував у літературі новий жанр — усмішку (різновид гумористичного оповідання, у якому оповідь про події була короткою, точною, дотепною і доброю). 

      13 листопада у Всесвітній день доброти народився цей надзвичайно добрий письменник, який своїми «усмішками» дарував своїм читачам лише хороший настрій та безліч щирих емоцій, які прикрашали обличчя дітей та дорослих. 

Не менш усміхненими та щасливими залишилися і наші читачі після перегляду виставки-знайомства «Чарівник сміху – Остап Вишня». Наші користувачі дізналися не лише декілька цікавих фактів з його біографії, а й зачитали безліч цікавих усмішок, які вийшли з під його пера. Найбільше враження на них справили «Мисливські усмішки».

 Хороший сміх – той сміх, що не ображає, а виліковує, виховує людину, підвищує. 

То ж читайте його «усмішки» і усміхайтесь, адже сміх продовжує життя.

І там, де живе рідна мова, живе український народ

 Якого ж ми будемо племені-роду,
 Якщо буде в устах наша мова згасать?
 Чи будемо з вами тоді ми народом,
 Як стихне вона в голосах?

      9 листопада українська громада відзначає велике духовне свято - День української писемності і мови, що яскраво засвідчує багатолітній тернистий шлях розвитку рідного слова і його безсмертних творців.

Мова... Слово... Здавна люди розуміли велику їхню силу.

Мова - це наша неоціненна спадщина, з нею ми не розлучаємося протягом усього життя.                                                                                                      Один мудрець сказав: "Людина, байдужа до рідної мови, схожа на дикуна. Тому що її байдужість до мови пояснюється повною байдужістю до минулого, сучасного, майбутнього свого народу".         Для кожного народу дорога його мова. Для нас найближчою і найріднішою є українська...

Ми спілкуємося один з одним... Розмовляємо, пишемо листи, читаємо книжки, дивимося телевізор, слухаємо радіо...

     Та, на жаль, культура нашого мовлення не завжди висока. У спілкуванні трапляються діалектні слова, жаргонізми, слова-паразити, вульгаризми.

Не можна бути байдужим до того, як ми користуємося мовою, як виражаємо свої думки, як цінуємо рідне слово…
Про це говорили ми сьогодні під час інформ-коктейлю «І там де живе рідна мова, живе український народ». 

Разом з дітьми «заглянули» в історію творення писемності та словесності української  мови, звернули увагу на багатство мови та її культуру. А ще, прийшли до висновку, що без мови- нема народу. 

Плекаймо, шануймо  нашу рідну українську мову!  

Українці, зі святом вас!