Три колоски, закуті дротом

"Три колоски, закуті дротом,

  три колоски, три колоски ...

  Над білим янголом скорботи –

  незгасний духу смолоскип".

                                 О.Кавуненко

      Є дати, які не несуть радості чи піднесення, дати від яких віє смутком, тугою та болем, дати, що змушують замислитись та переоцінити себе та свій погляд на життя і ставлення до нього. 

     У четверту суботу листопада (цього року це 23 листопада) ми вшановуємо пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років: і тих, хто помер під час цього геноциду, і тих, хто просто дивом пережив цей жах.

     86 років тому, з легкої руки Йосифа Сталіна було підписано кривавий закон, який став початком наступних трагічних років в історії українців. Його назвали в народі «Закон про 5 колосків» через те, що навіть за один колосок, взятий з поля, покаранням міг бути смертельний вирок як для дорослого, так і для дитини.

     Мільйони синів і доньок України, мільйони невинних людей, дітей, наших рідних і близьких були без жалю винищені Голодомором. Тоталітарний комуністичний режим свідомо спланував і здійснив проти нас терор голодом. Голодомор приніс не лише страждання і смерть, він посіяв страх серед людей. Тільки правда про геноцид українського народу і чиста пам’ять про всіх полеглих здатні звільнити нас від мороку минулого.  

     Навесні 1933 року, кажуть історики, в Україні помирало 17 людей щохвилини, 1 000 людей щогодини і майже 25 000 людей щодня.

     Особливо великою була смертність серед дітей. У вересні 1933 року за шкільні парти не сіло близько двох третин учнів.

      23 листопада у вікнах своїх будинків та на центральних площах міст у пам’ять про померлих від Голодомору о 16:00 українці запалять свічки одночасно по всій країні. Це знак нашої пам’яті. Це святий вогник, який зігріє душі загиблих.

     Вшановуючи пам’ять Голодного лихоліття, в нашій бібліотеці організована виставка літератури «Три колоски, закуті дротом», де діти можуть познайомитися з літературою на цю тему. Хоч це чорна сторінка в історії нашої України, але ми повинні пам’ятати про це.

     Це не просто історична минувшина, а незагоєна фізична і духовна рана українського народу, яка пекучим болем пронизує пам'ять багатьох поколінь, тому що пам’ять – це нескінченна книга, в якій записано все життя: і життя людини, і життя країни.