І там, де живе рідна мова, живе український народ

 Якого ж ми будемо племені-роду,
 Якщо буде в устах наша мова згасать?
 Чи будемо з вами тоді ми народом,
 Як стихне вона в голосах?

      9 листопада українська громада відзначає велике духовне свято - День української писемності і мови, що яскраво засвідчує багатолітній тернистий шлях розвитку рідного слова і його безсмертних творців.

Мова... Слово... Здавна люди розуміли велику їхню силу.

Мова - це наша неоціненна спадщина, з нею ми не розлучаємося протягом усього життя.                                                                                                      Один мудрець сказав: "Людина, байдужа до рідної мови, схожа на дикуна. Тому що її байдужість до мови пояснюється повною байдужістю до минулого, сучасного, майбутнього свого народу".         Для кожного народу дорога його мова. Для нас найближчою і найріднішою є українська...

Ми спілкуємося один з одним... Розмовляємо, пишемо листи, читаємо книжки, дивимося телевізор, слухаємо радіо...

     Та, на жаль, культура нашого мовлення не завжди висока. У спілкуванні трапляються діалектні слова, жаргонізми, слова-паразити, вульгаризми.

Не можна бути байдужим до того, як ми користуємося мовою, як виражаємо свої думки, як цінуємо рідне слово…
Про це говорили ми сьогодні під час інформ-коктейлю «І там де живе рідна мова, живе український народ». 

Разом з дітьми «заглянули» в історію творення писемності та словесності української  мови, звернули увагу на багатство мови та її культуру. А ще, прийшли до висновку, що без мови- нема народу. 

Плекаймо, шануймо  нашу рідну українську мову!  

Українці, зі святом вас!