Веселі вісті від Василя Бабія

     Ніщо так не зближує людей, як добрий сміх без образ.  Гумор і поезія є золотими воротами до всього чесного, благородного, прекрасного.                                                           Щасливі ті люди, що мають дар смішити інших…До них належить наш краянин – Василь Бабій, який, як пише він сам, «мав щастя народитися 12 січня 1949 року в покутському селі Серафинці» в хліборобській сім’ї. 

З шкільних років на відмінно знав літературу, а книжки просто поглинав. «Читав їх у полі, коли пас корову, на печі, під партою під час уроку. Навіть під час армійської служби зібрав бібліотеку і читав, читав. Ще в дитинстві зібрав бібліотеку приблизно в 150-170 книжок. Пізніше – більше тисячі книг», - так пише про себе сам письменник. Перші літературні спроби припадають на шкільні роки. Першу річ – історичну повість про повстання Мухи, написав досить ніяку.
     Перша публікація, історичний етюд, датована 13 січня 1976 року в обласній газеті «Комсомольський прапор»…
     Першу гумореску  Василя Бабія опубліковано в березні 1976 року (гумореска «Лотерейний білет» в районній газеті «Нове життя»)…                                                     Його гуморески звучали по телебаченню, українському радіо, на багатьох сценах області та України. Гумор перекладено на польську мову.
    За час творчої  діяльності видано 112 різноманітних книг, книжок і книжечок, з них 40 – художньої прози, 10 – гумористичних, 11 – науково-популярних, 10 – на футбольну тему, 30 – краєзнавчої літератури. В доробку автора є кілька одноактних п'єс.                                                                                                       
З творчістю цієї талановитої людини  знайомить  викладка літератури «Веселі вісті від Василя Бабія, організована в нашій бібліотеці з нагоди 70-річчя від дня народження.

     Запрошуємо всіх відвідувачів до знайомства з творчістю Василя Бабія.

З глибини життя Степана Васильченка

     Степан Васильченко (справжнє прізвище — Панасенко)   народився 8 січня 1879 р. в м. Ічня на Чернігівщині в сім'ї шевця. Батько з синами взимку займалися ремеслом, обслуговуючи  селян навколишніх сіл і хуторів. А влітку всією родиною йшли на заробітки до поміщицької економії.
  Батько любив книжку, поважав у людях освіту, заохочував до знань дітей. Під час роботи в довгі зимові вечори у хаті читали вголос книжки, співали народних пісень. Така атмосфера  у якій зростав Степан, прищепила хлопцеві добрі естетичні смаки, визначила подальші шляхи в житті.
    В 1895 році вступив до Коростишівської учительської семінарії. Закінчивши навчання  вчителює на Київщині та Полтавщині. 
  Пізніше  вступає до Глухівського учительського інституту, але через рік покидає навчання і їде вчителювати на Донбас. Там його заарештовують за участь у робітничих страйках. В 1908р. хворого на тиф Васильченка звільнили і заборонили учителювати. Він повертається до Ічні, заробляє  на життя приватними уроками.
   У 1910р. виходять твори — «Мужицька арихметика», «Вечеря», «У панів», «На чужину», «Циганка» та ін.
Васильченко писав про те, що найкраще знав, сам пережив-школу, дітей, учителів. У його оповіданнях діти здебільшого кмітливі, дотепні, розумні, їх не можна не любити.
  На особливу увагу заслуговує задум письменника створити велику біографічну повість про Тараса Шевченка. На жаль, з п'яти запланованих частин він встиг завершити тільки першу - “В бур'янах”.  

   Помер письменник 11 серпня 1932 року від хвороби серця. Похований на Байковому кладовищі у Києві.

     З біографією письменника, його творчістю  знайомить виставка-портрет «З глибини життя Степана Васильченка», що організована в нашій бібліотеці до 140 річчя від дня народження письменника.

  "Життя не жартувало зі мною і доводилося часом про літературні справи забувати. А там тільки хвилина супокою".
       
          Степан Васильченко

Наступає Новий рік

      Склавши в торбину всі пожитки, зіщулившись від дощу та невеличкого снігу, що час від часу перепадає, спішить покинути нас  старий дідуган,2018- й.                          Знову прожитий рік…  Тож, мабуть кожен із нас старається проаналізувати пережите, завершити деякі справи, а тоді ,  створивши більш-менш хороший настрій, впевнено готуватись до нового, на який як і завжди, покладаємо багато надій та сподівань.  Для кожного з нас, цей рік, був різним...Дехто із захопленням згадує  цікаві моменти з життя, дехто скоріше хоче забути  якісь неприємні моменти.                                                                                                                              Та не будем про сумне, запасаймось гарним  настроєм!  Давайте, разом із вами, шановні відвідувачі нашого блогу, згадаємо цей рік в  світлинах нашої бібліотеки і разом порадіємо…

а ще,  розкривши скриньку побажань наших відвідувачів, зазирнем  в майбутнє  і помрієм… 

  Бажаємо, щоб дух Нового року приніс Вам відчуття казки, а Різдво подарувало віру в чудеса! З Новим 2019 роком та Різдвом Христовим!                                                                                                                                                                                                  

Марко Вовчок-найзагадковіша жінка в українській літературі

     

   Ви теж колись думали, що Марко Вовчок — це чоловік? Це оманлива думка. Марко Вовчок — видатна письменниця, довкола якої витає таємничість і легенди. Про її творчість, життєві перипетії можна говорити довго. Цікаво? Тоді читайте! 

  Марко Вовчок (літературний псевдонім Марія Вілінська) народилася 22 грудня 1833 р. в Орловській губернії в збіднілій дворянській сім’ї. Її пращури походили з Київщини.

     Вітчим Марії був картярем і п'яницею, часто ганявся за дитиною з сокирою та погрожував зарубати, тому її відправили до приватного харківського пансіону. Згодом матері довелося піти від нього, а своїх двох дітей вона віддала на виховання родичам. Марія, разом зі своїм братом, жила у приймах своєї тітки. 

   Марія знала близько 10 іноземних мов, серед яких французька, англійська, польська, чеська, німецька та інші. У родині письменниці повсякденною мовою була французька.

  Версія виникнення псевдоніму Марії Вілінської – прізвище її першого чоловіка Марковича. Згодом письменниця познайомилася з Пантелеймоном Кулішем, який вигадав "Марко Вовчок", поєднавши прізвище чоловіка Марії з її "вовкуватістю" у спілкуванні. Попри славетний псевдонім, який наразі знає майже кожен українець, сама письменниця люто ненавиділа це "прізвисько".

    Наприкінці 50-х років ХІХ століття Марія Вілінська була єдиною в українській літературі жінкою-письменницею.

Відомі твори письменниці : "Інститутка", "Дев'ять братів і десята сестриця Галя", "Горпина", "Маруся", "Два сини", "Козачка", "Ведмідь" та ін.

    Найбільшу славу принесла їй повість "Маруся" – історія дівчинки, що гине, допомагаючи запорожцям. Повість була написана у 1860-х роках. Згодом отримала нагороду Французької Академії та була перекладена багатьма мовами.

    22 грудня виповнюється 185 років від дня народження визначної української письменниці. З цієї нагоди у нашій книгозбірні створена викладка літератури «Марко Вовчок-найзагадковіша жінка в українській літературі».

                            

Розкажу Миколаю, про що я читаю

В небі метушня і рух — янголята працю мають.
Он одні несуть кожух для святого Миколая.
Інші лагодять санки: навантажують дарунки.
Світять до шляху зірки, шлють на Землю поцілунки.

  Скажіть, хто не знає чи не чув про святого Миколая?  
Мабуть, таких і немає.                                          
     Щороку приходить він у кожну господу з миром і дарунками. Для маленьких стає чарівною казкою, коли невидимо з’являється вночі і кладе під подушку такі бажані гостинці для слухняних і добрих дітей.  Виростають діти — і добра казка зникає, а Миколай залишається. Він любить усіх людей.
      Свято Миколая - найулюбленіше для дітей  і  дорослих, а святкують його  в Україні 19 грудня. Дітвора з нетерпінням чекає щедрого Миколая, пише листи, вивчає  вірші, співає пісні. Наша бібліотека сприяє цьому. Де, як не у нас можна так багато прочитати про це свято? До послуг відвідувачів і книжечки про нього, і цікаві ілюстровані журнали, ну і звичайно послуги інтернет-зв’язку.
     Тож, поспішають  малята, щоб вивчити гарну пісеньку,  вірш або легенду про святого Миколая. Сьогодні, 17 грудня, на літературне свято-конкурс «Розкажу Миколаю, про що я читаю» у нашій бібліотеці  зібралась  дітвора, щоб розказати що читають, розповісти про свої мрії і сподівання. 

Мрії у багатьох дітей, як виявилось, зовсім уже  як у дорослих.  

     Що діти просять у святого? Миру в Україні;  здоров’я  своїм батькам, братикам і сестричкам, а ще щоб життя у кожного з них  було  щасливим… Ось такі сподівання у дітвори …

Наслідуймо добро і вчинки Миколая! 

Нехай це свято стане для нас святом Милосердя, Доброти, Прощення та Любові до ближнього.

Я - людина! Я маю право!

Ти  особливий! Як і кожна особистість.
Ти неповторний! У природі все таке!
Сніжинки навіть формою всі різні.
А ти – природи диво, та ще й яке!

       Дитина – найцінніший скарб. Пройде не одне тисячоліття, поки людство зрозуміє цю істину, і пройде не одне тисячоліття, поки людство, нарешті, прийме закони, які оберігатимуть дитину, найбільше наше багатство.
        Права дитини – це певні можливості, які потрібні дітям для того, щоб рости і дорослішати. Діти мають особливе право на піклування з стороні держави. Але, на жаль, життя, здоров’я, навчання, щастя дітей усього світу не достатньо захищені.
        Сьогодні близько 250 мільйонів дітей живе за рахунок жебрацтва, тяжкої праці, пограбувань. Кожен рік від хвороб помирає 5 мільйонів дітей. Поширюється торгівля дітьми. Тому зараз дуже важливо не лише дорослим, а й дітям знати хоча б деякі з них для захисту своїх прав. Ось тому, 10 грудня 1950 року Генеральна Асамблея ООН запропонувала усім державам святкувати як День прав людини, бо саме в цей день в 1948 році цією ж організацією було прийнято Загальну декларацію прав людини.
В цей день проводиться пленарне засідання ООН і всесвітня організація відзначає тих, хто зробив вагомий внесок у захист людських прав і свобод, а Норвезькій Нобелівський комітет в Осло вручає 10 грудня Нобелівську нагороду миру. У навчальних закладах, як правило, проводяться різноманітні заходи – тематичні бесіди, уроки, тижні права, конкурси та вікторини на знання прав людини.
       Напередодні  відзначення Дня прав людини, в нашій бібліотеці відбувся правовий калейдоскоп «Я - людина! Я маю право!», який включав в себе різноманітні вікторини, загадки, вірші, які допомогли пригадати, а то і вивчити свої права. З найменшими дітками бібліотекарі вирушили в казкову подорож, під час якої малеча виступила як справжні дорослі захисники, які змогли  правильно захистити права казкових героїв.
        Всі ми повинні не лише знати, а й навчатися користуватися ними. Коли з вами трапляється щось погане, вас кривдять, принижують, караюсь, примушують до непосильної праці, ви повинні звернутися по захист до батьків, родичів, вчителів.

Пам’ятайте друзі! Щоб не втрапити в халепу права свої потрібно знати…

На рідному порозі Платона Воронька

Платон Воронько — видатний український дитячий поет. На його віршах виростають цілі покоління української малечі. Ці вірші настільки улюблені, що іноді здається, мовби вони існували вічно — «Падав сніг на поріг», «Хвалився кіт, що він убрід Дніпро перебреде...», «Засмутилось кошеня: треба в школу йти щодня...» та багато-багато інших.

                Народився письменник 1 грудня 1913 р. в с. Чернеччина поблизу Охтирки на Сумщині. Навчався в Харківському автошляховому інституті та Московському Літінституті. Учасник Другої світової війни, командир підрозділу підривників партизанського з’єднання Ковпака.

Майже всі свої літературні премії отримав за «дорослі» вірші, але справжню славу здобули його неповторні поезії для дітей.

         Платон Воронько є автором понад 30 збірок віршів і поем та великої кількості книжок і книжечок для дітей. 

Серед найвідоміших дитячих творів: збірки віршів «Всім по сім», «Читаночка», «Сніжна зіронька горить», «Облітав журавель», «Казка про Чугайстра» та багато інших.

Лауреат Державної премії СРСР (1951), Державної премії ім. Т. Г. Шевченка (1972), літературної премії ім. Лесі Українки (1976).

         Напередодні 105 річниці від дня народження Платона Воронька в нашій книгозбірні організована виставка-портрет «На рідному порозі Платона Воронька», де діти знайомляться з його творами.

      Дитячі твори П. Воронька приваблюють читача своєю безпосередністю, щирістю, оригінальністю, уважним ставленням поета до дітей, умінням зацікавити, звеселити, насмішити, розчулити їх, а разом з тим і повчити, примусити задуматись над своєю поведінкою.

«Я не знаю, чи читатимуть те, що я написав для дорослих, а діти читатимуть довго…» – був переконаний Платон Воронько. Так, його вірші стали улюбленими для багатьох поколінь юних читачів, вони живуть між людей, звучать на дитячих святах, вивчаються в школі, його книжки для малят виходять мільйонними накладами.