вівторок, 27 листопада 2018 р.

На рідному порозі Платона Воронька



Платон Воронько — видатний український дитячий поет. На його віршах виростають цілі покоління української малечі. Ці вірші настільки улюблені, що іноді здається, мовби вони існували вічно — «Падав сніг на поріг», «Хвалився кіт, що він убрід Дніпро перебреде...», «Засмутилось кошеня: треба в школу йти щодня...» та багато-багато інших.
                Народився письменник 1 грудня 1913 р. в с. Чернеччина поблизу Охтирки на Сумщині. Навчався в Харківському автошляховому інституті та Московському Літінституті. Учасник Другої світової війни, командир підрозділу підривників партизанського з’єднання Ковпака.
Майже всі свої літературні премії отримав за «дорослі» вірші, але справжню славу здобули його неповторні поезії для дітей.
         Платон Воронько є автором понад 30 збірок віршів і поем та великої кількості книжок і книжечок для дітей. 
Серед найвідоміших дитячих творів: збірки віршів «Всім по сім», «Читаночка», «Сніжна зіронька горить», «Облітав журавель», «Казка про Чугайстра» та багато інших.
Лауреат Державної премії СРСР (1951), Державної премії ім. Т. Г. Шевченка (1972), літературної премії ім. Лесі Українки (1976).
         Напередодні 105 річниці від дня народження Платона Воронька в нашій книгозбірні організована виставка-портрет «На рідному порозі Платона Воронька», де діти знайомляться з його творами.
      Дитячі твори П. Воронька приваблюють читача своєю безпосередністю, щирістю, оригінальністю, уважним ставленням поета до дітей, умінням зацікавити, звеселити, насмішити, розчулити їх, а разом з тим і повчити, примусити задуматись над своєю поведінкою.
«Я не знаю, чи читатимуть те, що я написав для дорослих, а діти читатимуть довго…» – був переконаний Платон Воронько. Так, його вірші стали улюбленими для багатьох поколінь юних читачів, вони живуть між людей, звучать на дитячих святах, вивчаються в школі, його книжки для малят виходять мільйонними накладами.

пʼятниця, 23 листопада 2018 р.

Голодомор в Україні: говоримо сьогодні, пам'ятаємо завжди



...Пам'ять Голоду плаче,
блякле сонце в зеніті - 
Чорний мор на Вкраїну,
наче пошесть упав...



        Пам’ять — нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок написано криваво-чорним кольором. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор 1932-33 років. Влада забрала у людей все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Масове голодування почалося в грудні 1931 року і тривало до вересня 1933. 22 місяці народ страждав, мучився, вмирав. Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, на Україні щодня вмирало голодною смертю 25 тис. чоловік, щогодини — 1 тисяча, щохвилини — 17. Голод забрав протягом 1932-33 років, за різними підрахунками, від 7 до 10 мільйонів людських життів.
        Щороку, в четверту суботу листопада, світ відзначає пам'ять жертв Голодомору. Цей день пам'яті – унікальна нагода всім: дітям, батькам, політикам, громадським діячам…, замислитися над цією трагедією, над геноцидом українського народу. 
     Щоб вшанувати 85 річницю пам'яті жертв геноциду українського народу, наша бібліотека підготувала викладку літератури «Голодомор в Україні: говоримо сьогодні, пам’ятаємо завжди». Голодомор — це трагедія, про яку говорити дуже складно, але потрібно.  Особливо важко розповідати про ті рокові події дітям. Та ми все ж повинні це робити, для того щоб вони не забували про найстрашнішу трагедію в історії Україні. 

Пам’ять про Голодомор має бути вічною, як реквієм, як пересторога  всім сущим на Землі.   

вівторок, 20 листопада 2018 р.

Нехай же стане днем дитини у всьому світі кожен день


 «… Права дитини
 Ти мусиш вивчити сумлінно.
 Це так потрібно, так важливо
 Напевно знати в наші дні:
 Коли з тобою справедливо
 Вчиняють, а коли і ні…
 Тож прочитай, завчи напам’ять.
 Порадь і друзям прочитай.
 Хай прочитають тато й мама.
 Закони всім потрібно знать!»
  І. Жиленко
  


     Діти — майбутнє кожної держави. Саме в дітях ми хочемо бачити здійснення своїх мрій і сподівань. У нашої малечі не повинно бути нещасливого дитинства, і за  це маємо відповідати ми, дорослі, тому турбота про дітей, захист їхніх прав повинен стати одним із найголовніших  обов’язків.  Вони потребують особливого захисту й піклування. 
      Підростаючи, дитина повинна мати дедалі більше можливостей брати участь у житті суспільства, готуватися до самостійного життя, користуватися правами свободи думки та слова, вибору культури, релігії та мови.
Про це йшла мова сьогодні, 20 листопада, у ході години дитинства «Нехай же стане днем дитини у всьому світі кожен день», яка пройшла у нашій книгозбірні з нагоди Всесвітнього дня дитини. 
      Діти знайомилися з правами викладеними в Конвенції про права дитини, які були підписані 20 листопада 1989 р. Дитина має право бути почутою…
   Тому, давайте сьогодні й  кожного наступного дня зігрівати теплом та любов`ю кожне дитяче серце, піклуватися про дітей. І тоді ці маленькі громадяни виростуть достойними  людьми й неодмінно стануть гордістю нашої  держави. 

середа, 7 листопада 2018 р.

Ти наше диво калинове, кохана материнська мово

  Щорічно 9 листопада в Україні відзначається День української писемності та мови. У цей день зазвичай пишуть диктанти, проводять тематичні вікторини, олімпіади з української мови.
   Мова – це великий дар. І в кожного народу вона своя. Мова — це доля народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її. Тому що наш народ створював мову віками, багато боровся і бореться за її існування і процвітання.
    Спробуйте уявити один день свого життя без мови. Ось ви прокинулись, мовчки одягаєтесь, снідаєте, йдете до школи. А що тут? Мовчазні друзі походжають широкими коридорами – ніхто ні з ким не спілкується, не розповідає про свої пригоди. Стоїть мертва тиша. Лунає дзвоник. Ви тихенько заходите до класу, сідаєте за парту. А що далі? Чи змогли б ми за таких обставин отримати освіту, відчути себе часткою суспільства? Напевно, що ні.
  Сьогодні 7 листопада у нашій бібліотеці відбулося ерудит-лото «Ти наше диво калинове, кохана материнська мово», де справжні знавці українського слова відповідали на різноманітні питання, відгадували загадки, а також читали поезію про мову, правильно закінчували прислів’я, пояснювали значення українських народних висловів…



Отже, мова – найважливіший засіб спілкування. 
Життя без неї уявити неможливо, це найбільше і найдорожче добро кожного народу.