вівторок, 20 листопада 2012 р.

Скорботний 33-й...

                    

                                                                           
                                          
                                   Це остання хлібина, остання...
                             Очі горем налиті вщерть.
                             Батько й діти не їли від рання,
                             Це остання хлібина, остання...
                             Після неї — голодна смерть.  
 
         Багатовікова історія українського народу мала не одну трагічну сторінку. Трагедія 32-33 років — злочин влади проти власного народу. За механізмом творення і страхітливими наслідками його слід занести до книги трагічних дат в історії людства. В Україні штучний голод виморив від 8 до 11 млн. людей — точної кількості не визначено і сьогодні.
         Пам'ять — нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок вписано криваво-чорним кольором. Читаєш і подумки здригаєшся від жаху. Особливо вражають сторінки, де викарбовано слова про голод. Немає страшнішої смерті, ніж повільна смерть від голоду. А так вмирала майже вся Україна.
         Роки, що віддаляють нас від українського голодомору, не вивітрили з пам'яті народної жаху пережитого. Лихоліття 33-го і досі болять невигойною раною в душі кожного українця, бо не було селянської родини в тодішній Україні, яку б обійшла ця біда, коли голодна смерть забирала дітей і їхніх матерів.
         Напередодні цієї трагічної дати в нашій бібліотеці пройшла година пам’яті «Скорботний  33-й», на якій діти вшанували світлу пам’ять безневинно замучених голодом людей, ознайомилиcь  з історичними передумовами виникнення голодомору.
          Говорячи словами О.Міщенка «Мертвим нікому довіритися, крім живих, - і нам треба так жити тепер, щоб смерть наших людей була виправдана щасливою і вільною долею нашого народу». Мільйони людей, які загинули у 1932-33 роках голодною смертю, не можуть безслідно розчинитися у часі і просторі. Про них пам'ятатимемо ми, хто вижив, їх діти та онуки.

середа, 14 листопада 2012 р.

"Я серце й душу в пісню переллю."


«Знову цвітуть каштани», «Ми підем, де трави похилі», «Вчителько моя», «Стежина», «Київський вальс»…— кожному українцеві відомі ці твори  «Пісня про рушник» стала народним гімном усім матерям, які чекають своїх дітей з далеких і близьких доріг.    
 14 листопада  виповнюється 100 років з дня народження Андрія Малишка. Народився поет-пісняр  1912 р. в Обухові Київської області в багатодітній сім'ї сільського шевця. З самого дитинства майбутній поет виніс незрадливу любов до рідної землі та матері, до рідної пісні та слова, промовленого "в колисці із  лози, щоб вічним окаянним боржником його нести, страждати і любити..."
   Поезію Андрія Малишка     не можна «прочитати», «вивчити», не можна осягнути одним тільки розумом, її треба відчути й прочитати душею, треба глибоко зріднитися зі світом поетових дум  в цьому пересвідчитися мають змогу відвідувачі нашої книгозбірні,знайомлячись з творами Малишка,що виставлені на тематичній полиці «Я серце й душу в пісню переллю» .
Вірші Малишка на музику поклали Л. Ревуцький, С Козак, А. Штогаренко, О. Білаш, П. Козицький, М. Вериківський, Ю. Мейтус, Г.Майборода, П. Майборода та інші. Таких прикладів справді творчої співпраці Андрія Малишка з композиторами можна навести безліч.
За своє життя поет видав близько 40-ка збірок. Малишко полишив нам не тільки пісенну й поетичну спадщину, він також є автором значної кількості публіцистичних та літературно-критичних творів.
17 лютого 1970 р. Андрій Малишко помер.
Останнім твором поета, написаним у лікарні за вісім днів до його смерті, була славнозвісна "Стежина" ("Чому, сказати, й сам не знаю..."), в якій він роздумує над людським життям... Стежина життя... Це по ній кожен має пройти гідно. Та якою вона буде і де проляже? Чи десь на чужині, чи в ріднім краю? Одним одна... Єдина... Найдорожча...

пʼятниця, 9 листопада 2012 р.

Порадійте з нами.

                    Комп'ютери й книги, стежки Інтернету,
                    Європа сучасна і наш ретро-край...
                    Ми з Вами разом пізнаємо планету, -
                    Колись подарований Господом рай...

 
    10 листопада наша бібліотека святкує першу річницю відкриття центру нових бібліотечних послуг «Бібліоінтернету».  
    А починалося все з одного комп'ютера, який презентували нам в районній бібліотеці, дякуючи нашому директору Людмилі Іванівні Фреїв. Перші кроки, перші спроби. А потім - перша перемога в проекті програми «Бібліоміст». Наша бібліотека стала першою дитячою бібліотекою в області, яка отримала перемогу в цьому конкурсі, чим по праву може пишатися.
    На сьогоднішній день у нас 3 комп'ютери для наших користувачів, вебкамери, нові технології, скайпзв'язок.
Завдяки цьому проекту ми збільшили і розширили свої можливості по обслуговуванню користувачів, в яких не було змоги користуватись такими послугами . Ми, бібліотекарі, раді що маємо змогу навчати на тренінгах тих, хто цього потребує, а переконанням того, що ми робимо добру справу, є відвідування нашими користувачами бібліотеки та «Бібліоінтернету».
 
                 Ми завжди раді новим користувачам!

четвер, 8 листопада 2012 р.

Мова моя рідна, мова солов'їна!

                  Мова моя українська,                      
     Батьківська, материнська,
   Я знаю тебе не вивчену –
     Просту, домашню, звичну,
 Не з-за морів покликану
     Не з словників насмикану.
 

    9 листопада— День української писемності й мови.
Кожна епоха дарує людству нові винаходи і відкриття. Але найбільшим винаходом людства було письмо. Адже саме завдяки написаному слову люди збагнули світ і своє місце в ньому.
    6 листопада 1997 року було підписано Указ Президента України, у якому говориться: “Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця”.
    Українська мова  ввібрала в себе все найкраще, найніжніше,  наймудріше: перший голос немовляти і останній розпачливий зойк прощання, голосний сміх щасливої дитини і зворушливий плач сироти, солодке задоволення від творчої праці і велике розчарування від холодної людської байдужості, блакить високого неба і золотого сонця пшеничних ланів.
 
 
    День української мови та писемності – це свято всіх українців . 
Напередодні свята працівниками нашої книгозбірні було організовано викладку літератури, яка допомогла читачам дізнатися про народження писемних знаків, історію   української мови. 6 листопада   була проведена  літературна  година «Мова моя рідна, мова солов’їна». На дитячому заході звучала поезія, крилаті вислови, фрагменти з творів українських класиків, прислів’я  та приказки,  загадки. Цей захід сприяв прищепленню учням шанобливого ставлення до рідного слова.  Книги, представлені на полиці і далі користуються попитом.
 
     Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її, вічно живу і нову, і мову її солов’їну!
      Із святом вас, шанувальники рідного слова.