пʼятниця, 25 листопада 2016 р.

Запали свічку (до дня пам'яті жертв голодомору)

Мовчати про це не можна, не сила,
Від спогадів кров аж холоне у жилах.
Вмирали діти і немовлята,
Старі бабусі й вродливі дівчата,
Вмирали села…
         ГОЛОДОМОР…
  Від нього за приблизними підрахунками в Україні загинуло від 7 до 10 мільйонів людей. Вдумаймося в цю цифру.
Рік 1932 - 1933... найчорніший час між чорними часами в історії України. У світі не зафіксовано такого голоду, як той, що випав на долю народу найродючішої і найблагодатнішої землі.
Великий Голод… Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу ані моровиці. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав скільки невинного люду зійшло в могилу - старих, молодих, дітей і ще ненароджених у лонах матерів.
Як сталося, що без стихії, без засухи, без війни - в самому центрі Європи, в Україні, яка незадовго перед цим була житницею континенту, небачений голод забрав у могилу мільйони людей?! Що це було?
Сьогодні ми знаємо, що це було.
Це був більшовицький геноцид!
      Так, нам треба говорити, треба пам’ятати про мільйони українців, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяною сталінським тоталітаризмом у 1932 - 1933 роках. Тисячі українських сіл і хуторів щезли з лику землі після найбільшої трагедії XX століття.
На багатьох чорноземах України вмирали люди. Уже в листопаді не було чого їсти. Почався голод. Великий. Страшний. Невблаганний. Пішов голод степами. Пішов. Перед ним дверей не зачинити, не зупинити ні плачем дітей, ні тужінням матерів. Він уповзав у хати, населяючи їх мерцями. Двері навстіж. Мертво. Люди не плакали, умирали мовчки. Хто лічив їх тоді? Скільки їх зникло?
До теми голодомору найперше зверталися письменники української діаспори у своїх творах. Згадаймо «Жовтий князь» Василя Барки, оповіді  Василя Чапленка, «Марію» Уласа Самчука з присвятою «Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932 - 33»… 
Про це 24 листопада в нашій книгозбірні говорилось на огляді літератури «Запали свічку» біля книжкової виставки, присвяченої пам’яті жертв голодомору. На виставці представлено книги про голодомор, періодичні видання, бібліографічний список літератури…
І хоча тема для наших відвідувачів і 
важка, та це -  чорна сторінка в історії нашої України. Пам’ятати про це маємо змалечку….                         

Пом'янімо і помолімось!!!

четвер, 17 листопада 2016 р.

Закон захищає дитинство

«Діти – се наш дорогий скарб,
се наша надія, 
се – молода Україна»

Олена Пчілка
                    

 У світі – понад 2 мільярди дітей, 8 мільйонів з яких – це маленькі українці. Кожен з них народжується з правами. Кожна дитина має право на освіту, право на здоров’я і належну медичну допомогу, право на ім’я та громадянство. Кожна дитина має право зростати у турботливому родинному середовищі та бути захищеною від жорстокого поводження та насильства.
              Ці та інші права передбачені Конвенцією про права дитини, яка була прийнята резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року. Саме тому, щорічно, 20 листопада світова спільнота святкує Всесвітній день дитини.
            Майбутнє кожної нації – діти, якими вони виростуть – таким буде і майбутнє покоління. Виростити і захистити дитину, зберегти її здоров’я, виховати у мирі та добрі – це значить для дорослих – забезпечити собі щасливу, спокійну старість. 
               Життя кожної людини складається по-різному, але ніхто не має права порушувати права інших людей, чинити зло та ображати. Про боротьбу добра зі злом, про багато корисних речей діти можуть дізнатися із книг, які вчать сміливості, розуму, бути обережними та охайними, бути милосердними та терпеливими один до одного. Люди бувають різними і в житті трапляється багато прикрих ситуацій. Діти повинні вміти захистити себе та допомогти іншим – такі питання обговорювалися в нашій книгозбірні, 17 листопада на правовій годині «Закон захищає дитинство», напередодні Всесвітнього дня дитини.

         Кожен з нас може змінити життя хоча б однієї дитини, зробити її щасливою та впевненою в майбутньому. А спільними зусиллями можна змінити дитячий світ на краще, розфарбувати його яскравими подіями та наповнити добром і людським теплом.

понеділок, 14 листопада 2016 р.

Толерантним бути важко

   16 листопада світ святкує Міжнародний день толерантності,  або День терпимості , який був проголошений Декларацією принципів толерантності у 1995 році на 28 Генеральній конференції ЮНЕСКО.
     Толерантність…  У перекладі з латинської це слово означає “терпіння”. У суспільстві толерантність – це терпимість до інших думок, поглядів, традицій.
   «Людина може обійтись без багатьох речей, але не без іншої людини», – сказав один учений. Навіть на самоті вона подумки звертається до інших людей. Наприклад, коли приміряєш новий одяг або робиш зачіску, думаєш, що скажуть твої друзі, чи не вважатимуть вони тебе відсталим або «занадто» крутим. Попри все людські стосунки нерідко спричиняють проблеми: непорозуміння, суперечки, конфлікти. Щоб запобігти цьому, треба навчитися знаходити спільну мову з різними людьми. 
  Про все це ми розмірковували 11листопада  з учасниками дискусійних гойдалок «Толерантним бути важко», якими були вихованці підліткового клубу «Прометей» (кер. літературного гуртка Заморська І. А.).
Тому тема нашого заходу «толерантність». Звичайно, це слово можна і не знати, але в сучасному світі, де вам належить жити, ви ще не раз почуєте його. 
   Отже, кожний із нас має прагнути до самовдосконалення, бути добрим, порядним, чесним, ввічливим, поважати себе і оточуючих... Одним словом - бути толерантним.
Якщо кожен один до одного буде терпимий, то разом ми зробимо толерантним наш світ!

четвер, 10 листопада 2016 р.

Не цураймось мови, вчімось розмовляти, щоб слова чудові вміли оживати

О рідне слово, що без тебе я?
Німий жебрак, старцюючий бродяга,
Мертвяк, оброслий плиттям саркофага,
Прах, купа жалюгідного рам'я!
           Ми спілкуємося один з одним... Розмовляємо, пишемо листи, читаємо книжки, дивимося телевізор, слухаємо радіо...                                                                                                                                                              І справді, що варта людина без мови, без письма? 
Тому найбільшим винаходом людства є письмо. Адже саме завдяки написаному слову люди збагнули світ і своє місце в ньому. Писемні знаки дали людям можливість зберегти знання, досвід, свою історію…                               Кожен народ йшов своїм шляхом до створення писемності. Та етапи розвитку письма у різних народів земної кулі приблизно однакові. Слов'янським письмом, побудованим на основі кирилиці, користуються українці, росіяни, білоруси, болгари, серби, македонці. Слов'янський алфавіт обслуговує потреби десяти відсотків населення Землі. 
Історія української писемності сягає у глибину століть. Ще із сивої давнини, від Кирила і Мефодія, від Нестора-літописця впродовж багатьох років розвивалося, розцвітало рідне слово…                                                             Про все це говорилось 9 листопада у нашій книгозбірні на годині корисної інформації,  присвяченій Дню української писемності та мови. Діти слухали, включались у розмову і зрозуміли, що  у мові – уся доля народу. Без неї немає нас, немає минулого, майбутнього. Людина має завжди пам’ятати звідки вона родом, де її коріння, глибоко знати історію свого народу, його мову. 

Не можна бути байдужим до того, як ми користуємось мовою, як виражаємо свої думки, як цінуємо рідне слово. 
Тож, плекаймо, шануймо, бережімо рідну мову, бо без неї ми – ніхто!

четвер, 3 листопада 2016 р.

Мандри світами Миколи Вінграновського


Ходімте в сад. Я покажу вам сад,
Де на колінах яблуні спить вітер.
А згорблений чумацький небопад
Освітлює пахучі очі квітів.
М. Вінграновський

        Вельми небуденне явище в нашій літературі – поезія Миколи Вінграновського. Кажу: поезія, хоч в останні роки він більше пиcав прозу. Проте і проза його навдивовижу поетична. Він у всьому поет. А щоб пізнати поета, радив колись мудрий Гете, треба піти в його країну... Що ж таке: поетова країна? Це не просто географічне чи політико-адміністративне поняття. Це і земля, де він народився і зростав, де вбирав у себе безліч вражень дитинства, що формували основу його духу... Це народ. Це великі книги й великі імена, до яких тягнувся...Тому, в нашій книгозбірні організована викладка літератури «Мандри світами Миколи Вінграновського» присвячена 80-річчю з дня народження поета, що допоможе ближче познайомитись з усіма його талантами та творчістю.

       Вінграновський Микола Степанович - поет, прозаїк, сценарист, кінорежисер, кіноактор. Народився 7 листопада 1936 року в м. Первомайську на Миколаївщині.
        М. Вінграновський прийшов у поезію так, як приходять великі майстри. Перші публікації М. Вінграновського (як поет він дебютував у 1957 р.) стали фактом народження поета, без досягнень творчості якого український літературний процес нагадував би книгу з вирваними з неї сторінками, де зав'язуються важливі лінії сюжету. Говорячи про поезію М. Вінграновського треба сказати, що це поезія серця і водночас поезія думки. В ній домінують почуття та настрої душі. М. Вінграновський творить свій особливий колорит, у якому багатство проявів життя, багатобарвність і багатозвучність світу.
        Лірика М. Вінграновського різноманітна за жанрами і віршовими формами. Це класичні сонет і елегія, медитація, навіть романс і станси. Є в нього зразки японського хоку, вірші, написані гекзаметром, античним елегійним дистихом. Але переважно він творить власну ліричну форму, основа якої - народописна традиція ї досвід сучасної лірики.

Що ж, можна багато говорити, але краще раз побачити.
Тому, запрошуємо всіх у поетову країну, країну Миколи Вінграновського!