Твій біль, Україно

              
Пекельні цифри і слова
У серце б’ють, неначе молот,
Немов прокляття ожива,
Роки ті чорні, голод...голод...

        Рано чи пізно, але обов’язково кожна людина і весь народ має осмислити  своє минуле. Не сьогодні це сказано: Час народжувати і час помирати, Час руйнувати і час будувати, Час розкидати каміння і час збирати, Час мовчати і час говорити. Прийшов час говорити після десятиліть мовчання.
Організовуючи сьогодні, 26 листопада, інтернет-мандрівку «Твій біль, Україно» до Дня пам’яті жертв голодомору, ми вирішили підняти болючу тему з чорних сторінок нашого народу.
Голодомор… Що розумію під цим словом? Які емоції викликає оте, здавалося, просте поєднання літер? Співчуття чи жаль, скорботу чи страх? А може – лише байдужість в наших серцях і намагання закрити очі й вуха і мовчати… і просто забути?
Голодне лихоліття 32-33-х років не просто історична минувшина, а незагоєна фізична і духовна рана українського народу, яка пекучим болем пронизує пам’ять багатьох поколінь. Адже, в  могилу голодомору зійшли найкращі. Гинули працьовиті, здібні, талановиті, здорові духом і тілом, які мислили і протестували…

Сьогодні треба говорити про минуле задля майбутнього, адже безпам’ятність породжує бездуховність.

        Ми щиро надіємось, що після сьогоднішнього заходу кожен учасник задумається над своїми помилками, почне цінувати те що має, переосмислить своє минуле, теперішнє і майбутнє….адже сьогодні кожен мав можливість порівняти своє безтурботне життя з тодішнім пеклом, а в їхніх серцях ніколи незгасне вогник пам’яті і співчуття…
 

Запаліть свічку, і згадайте всіх тих, хто страждав і помер під час великого голодомору!

Дитина під парасолькою закону

Сьогодні знову свято в нас,

Дітей прийшло багато,

Тому турнір  «Права дітей»

Вже час розпочинати.

   

       Діти - наша надія і сподівання, наше майбутнє... 

Та чи всі дорослі замислюються над цим?

В цьому непростому часі, ми, дорослі, часто забуваємо про це, хоча свої права знаємо…

А права людини починаються з прав дитини. Пройшло не одне століття, поки людство зрозуміло, що діти потребують особливої уваги.

«… чи знаєте ви, що у вас з самого народження є права, які захищає найголовніша організація на нашій планеті – ООН? Права дітей записані в дуже серйозному документі – «Конвенції про права дітей» від 20 листопада 1989 року. 

А чи знаєте ви свої права діти?...

– право на життя. 

– право на щасливе дитинство. 

-- право знати, вчитися. 

– право на мир у світі….

 Тому, діти, 20 листопада, відзначають  Всесвітній день дитини…», - про це сьогодні, 19 листопада, розповідав дітям Мудрагелик (наш ляльковий герой) на казково-правознавчій вікторині «Дитина під парасолькою закону».

В легкій, доступній для сприйняття  манері спілкування, діти знайомились та відповідали на запитання про права казкових героїв та знайомились з своїми правами. 

Свято закінчилось на піднесеній ноті. Діти дякували Мудрагеликові за корисно проведений час.

        Отож, як говорить народна мудрість – «Діти, як квіти - полий то ростимуть».

Толерантність це-...

"Щаслива людина та, яка дарує 

щастя найбільшій кількості 

людей" 

Дені Дідро 

    Толерантність…Так багато про це ми сьогодні говоримо, та чи кожна доросла людина усвідомлює суть цього поняття? А тим більше,  дитина…

Це ми й спробували вияснити  12 листопада на годині спілкування «Толерантність – це…».

Проходив у нас захід з нагоди Міжнародного дня толерантності, що відзначається в світі 16 листопада з 1995 року. Цей День був проголошений Декларацією принципів толерантності на 28 Генеральній конференції ЮНЕСКО. 

     Та все ж таки, про що говорилось у нас на годині спілкування? 

Кожен з присутніх дітлахів ділився своєю думкою і баченням, наводились приклади з життєвих ситуацій. Всі дійшли згоди, що треба старатись бути терпимим до інших, бо саме це і є толерантність. А поводитись так, ой як нелегко… 

Для того, щоб досягти успіху у власному житті, не витрачати сил на конфлікти, «побутові війни», кожному треба вчитись змалку. Для цього необхідно:

• бути готовими до того, що всі люди різні – не кращі й гірші, а просто різні; 

• навчитися сприймати людей такими, якими вони є, не намагаючись змінити в них те, що нам не подобається; 

• цінувати в кожній людині особистість і поважати її думки, почуття, переконання незалежно від того, чи збігаються вони з нашими; 

• зберігати «власне обличчя», знайти себе і за будь-яких обставин залишатися собою. 

     Отже, толерантність — це шанування чужих почуттів, поглядів, вірувань, звичаїв, які б вони не були, хоч і суперечливі нашим. Ми повинні ставитися один до одного в дусі Братерства!

Спілкуймось толерантно!

Бринить-співає наша мова, чарує, тішить і п’янить...

Велична, щедра і прекрасна мова,

Прозора й чиста, як гірська вода, –

То України мова барвінкова, –

Така багата й вічно молода.

       Рідна мова... Вона така неповторна, мелодійна і співуча, бо ввібрала в себе гомін дібров і луків, полів і лісів, духмяний, п'янкий запах рідної землі. У народу немає більшого скарбу, ніж його мова. Бо саме мова — це характер народу, його пам'ять, історія і духовна могутність. У ній відбиваються звичаї, традиції, побут народу, його розум і досвід, краса і сила душі, вона його, народу, цвіт і зав'язь. Ще в дитинстві рідна мова допомагає нам пізнавати, відкривати для себе великий і чарівний світ життя.

    Українська мова — це барвиста, запашна, нев'януча квітка, яка вічно квітне, долаючи час, кидаючи барвисту стрічку з давнини у майбутнє. Вона виткана і червоною калиною, і синім барвінком, і вишневим цвітом та запашною рутою-м'ятою.

    Особливо чарівно і загадково рідне слово звучить з вуст дитини…коли невимушено і просто, крізь щирий сміх, розповідають вони про свої почуття, враження і бажання… А от сьогодні ми влаштували для діток справжню перевірку на кмітливість, провели мовознавчий турнір під назвою «Бринить-співає наша мова, чарує, тішить і п’янить…», де справжні знавці українського слова відповідали на різноманітні питання, відгадували загадки, складали правильно прислів’я і приказки, доповнювали їх своїми, демонстрували свою майстерність читання віршів… І все це не просто так, адже 9 листопада наша країна святкує  День української писемності та мови.

Одна українська приказка говорить: «Ласкавими словами й гадюк чарують». Тож бережімо рідну мову, шануймо і розвиваймо, дбаймо про її чистоту і красу, намагаймося говорити один одному лише добрі слова, тоді і світ навколо стане кращим, добрішим!